 |
Лазня - винахід таке ж древнє, як і колесо. A користі людині приносить, мабуть, навіть більше. Користь у лазні знали люди античного миру, мешканці жаркого півдня й холодної півночі, росіяни й фіни, індуси й індіанці: Їй-богу, і індіанці теж! І якщо врахувати, що лазнева традиція прийшла через замерзлий берингове протоку з азіатської батьківщини тридцять тисяч років тому, те, виходить, індійська лазня навіть древнє колеса. У цій статті піде мова про історію й різновиди геніального людського винаходу - лазні!
Від Афін до самих до окраїн
Якщо пірнути в глиб історії, як в ополонку після гарної парильні, то лазневі звичаї виявляться практично в будь-якій культурі. Наприклад, давньоєгипетські жерці користувалися лазнею для обмивань по нескольку раз на дню, а часом і ніч прихоплювали. Рядові єгиптяни теж не ходили повз парний, милися регулярно; а мешканці півострова Индостан робили це й з лікувальними цілями. Лазнева традиція не обійшла й далекосхідну культуру, а саме японців, що користуються лазнями типу «сєнто» і «фуро», і близькосхідну, тобто турков (втім, про турецьку лазню - пізніше й докладніше). Ну й звичайно, любили паритися в Древній Греції й у Древньому Римі. Греки винайшли щось начебто сауни - у їхніх суспільних лазнях (індивідуальна була по кишені тільки дуже богатим), для того щоб як варто пропаритися, застосовували гаряче сухе повітря. Потім випливало обмивання, що поважаючий себе грек проробляв також досить ретельно. Він не просто обполіскувався, змиваючи із себе піт, а спочатку поринав у гарячу воду, використовуючи замість мила жирну глину й соду, потім - у холодну. Після закінчення процедур тіло умащали ароматичними маслами.
Ще більше любили свої терми римляне, що проводили там багато хто (бути може, самі приємні) годинники життя. Римська лазня - це досить складне інженерне спорудження, що виконувало до того ж немаловажну соціальну функцію. У рамках однієї лазні могли діяти відразу три: гаряча, тепла й холодна. Римський громадянин гарненько пропарював своє загартоване в боях з галлами й карфагенянами тіло, обмивався в декількох водах, після чого загортався в тогу й віддавався неквапливій бесіді із друзями. У лазні можна було випивати й закушувати, займатися гімнастикою й фехтувати на мечах, для бажаючих там минулого навіть бібліотеки. Інакше кажучи, банячи являла собою щось середнє між фитнес-залом і культурним центром, а тому ті 150 лазень, які були побудовані в Римі до початку нової ери, ніколи не пустували.
Якщо звернутися до наших предків, то вони почали будувати лазні задовго до Рюрика й Віщого Олега. Ще візантійські історики писали про цю традицію древніх слов'ян, дивуючись їхній міцності й витривалості в парильні, де ті безжалісно хльостали себе віниками. От слов'янський переклад однієї такої реакції: «И приде на Русь, і виді ту люди, како рє миють і хвощутся, і удивися їм». Загалом, що слов'янинові в радість, те византийцу смерть. Напевно, ніхто із древніх не догадався б паритися - де б ви думали? - у печі! Спік хліб, потім вигріб золу, настелив на під чистої соломи й, прихопивши віник і цебро з водою, поліз митися! Наступний крок - лазня-землянка, потім бревенчатая лазня, що палиться «по^-чорному», тобто дим виходить через вікно. Самий цивілізований варіант російської лазні - класична лазенька «по^-білому», де й чисто, і пара такий, що до костей пробирає.
Ми можемо з гордістю сказати, що хоча б по цій частині обійшли гордовитих западноевропейцев, які не знали лазні із часу падіння Римської імперії - майже до епохи Відродження. Відносно просунутими виявилися хіба що ірландці й фіни; останні створили всім відому сауну, що стала, напевно, самим вагомим їхнім внеском у скарбничку світової культури.
|
 |